Протягом усієї війни українська сторона здійснювала безпрецедентні кроки для пошуку шляхів мирного розв’язання конфлікту. Потужні зусилля було інвестовано у виконання домовленостей лідерів країн «Нормандського формату», внесено численні пропозиції в межах Тристоронньої контактної групи.
Прикладами цього були, зокрема, ініціативи з виконання політичних аспектів Загальних узгоджених висновків Паризького саміту, розведення сил і засобів, розмінування, відкриття і належного функціонування пунктів пропуску на лінії розмежування, взаємного звільнення утримуваних осіб та обміну відповідними списками.
Проте Росія блокувала всі ці зусилля і відмовлялася виконувати навіть погоджені рішення. На лінії розмежування посилювалися провокації з боку російсько-сепаратистських збройних формувань, у тому числі із забороненої Мінськими домовленостями зброї.
Міжнародні організації не мали повного й безумовного допуску до постраждалого населення й утримуваних осіб на окупованих територіях, а патрулі СММ ОБСЄ стикалися з численними перешкодами в забезпеченні надійного й безпечного доступу до неконтрольованої урядом України ділянки Державного кордону.
Попри наполегливі дипломатичні зусилля України розв’язати конфлікт Росія всіляко перешкоджала досягненню позитивного результату і, навпаки, звинувачувала Україну в порушенні домовленостей.
